Понад 20 років Хатшепсут керувала Стародавнім Єгиптом, розбудовувала храми та розвивала торгівлю, але після смерті її ім’я почали вирубувати з кам’яних пам’яток, а статуї знищувати. Історики пов’язують ці дії з боротьбою за престол: наступник правительки Тутмос III міг намагатися забезпечити передачу влади власному синові, усунувши з офіційної історії приклад успішного правління жінки.
За три тисячоліття існування фараонівського Єгипту щонайменше п’ять жінок обіймали найвищу державну посаду. Вони не обмежувалися роллю дружин правителів чи регенток при малолітніх спадкоємцях, а самостійно керували країною, ухвалювали державні рішення та носили царські титули.
Однією з перших таких правительок була Мернейт із I династії, яка жила приблизно 3000 року до нашої ери. Її монументальну гробницю в Абідосі відкрив британський археолог Фліндерс Пітрі. Через величезні розміри поховання дослідник спочатку припустив, що воно належало могутньому цареві.
Згодом з’ясувалося, що в гробниці похована жінка, яка відігравала визначну роль в управлінні Єгиптом на ранньому етапі його державності. Мернейт пов’язують зі збереженням влади I династії в період династичної нестабільності.
Наступною відомою жінкою-фараоном стала Собекнеферу, яку також називають Нефрусебек. Вона належала до XII династії Середнього царства й посіла престол після смерті Аменемхета IV.
Собекнеферу стала першою відомою жінкою, яка офіційно прийняла повний царський титулярій із п’яти імен. Хоча її правління було нетривалим, вона залишила після себе архітектурні пам’ятки у Фаюмі та відіграла роль у збереженні державного управління після зміни влади.
Найвідомішою серед єгипетських жінок-фараонів стала Хатшепсут із XVIII династії Нового царства. Вона керувала країною понад два десятиліття, приділяючи значну увагу будівництву, розвитку господарства та міжнародній торгівлі.
За її наказом спорудили величний терасовий храм у Дейр-ель-Бахрі, який зберігся до наших днів. Правителька також встановлювала великі гранітні обеліски в Карнаці, оздоблені золотом та електрумом — природним сплавом золота зі сріблом.
За Хатшепсут єгиптяни організовували масштабні торговельні експедиції, зокрема до країни Пунт. Її правління пов’язують із розвитком торгівлі та великими будівельними проєктами, які стали помітною частиною архітектурної спадщини Стародавнього Єгипту.
Ще однією жінкою, яка обіймала єгипетський престол, була Нефернеферуатон. Її особа залишається предметом історичних дискусій, оскільки існує теорія, що під цим царським ім’ям могла правити знаменита Нефертіті.
Нефернеферуатон пов’язують із періодом після смерті Ехнатона, коли Єгипет переживав наслідки масштабної релігійної реформи. За однією з версій, вона намагалася зберегти стабільність держави та забезпечити передачу престолу майбутньому фараону Тутанхамону.
П’ятою відомою жінкою-фараоном була Таусерт із XIX династії. Вона керувала Єгиптом у період великих потрясінь у Східному Середземномор’ї, який пов’язують із Троянською війною та нашестям так званих народів моря.
Попри політичну нестабільність і завершення її правління громадянською війною, Таусерт залишила після себе одну з найбільших гробниць у Долині Царів. Її поховання відоме під позначенням KV14.
Однак особливо незвичною виявилася посмертна доля Хатшепсут. Після завершення її правління хтось розпочав цілеспрямоване знищення згадок про жінку-фараона, яка протягом десятиліть керувала однією з наймогутніших держав свого часу.
Імена правительки вирубували з кам’яних написів, її обличчя збивали з рельєфів, а статуї розбивали. Хатшепсут також виключили з офіційних списків єгипетських царів, а роки її правління приписали Тутмосу III.
Для стародавніх єгиптян знищення імені людини мало особливе значення. Вони вірили, що пам’ять про померлого забезпечує продовження його існування, тому вилучення імені з написів було не просто спробою переписати історію.
Протягом тривалого часу історики пояснювали руйнування пам’яток особистою помстою Тутмоса III. Він був пасинком Хатшепсут, а її прихід до влади міг обмежити його можливості самостійно керувати країною.
Проте дослідження хронології руйнування пам’яток показали, що знищення згадок про правительку почалося не відразу після її смерті. Ці дії розгорнулися приблизно через 20 років, наприкінці самостійного правління Тутмоса III.
Така затримка дала історикам підстави шукати пояснення не лише в особистих стосунках між фараоном та його мачухою, а й у питаннях престолонаступництва.
За однією з історичних версій, Тутмос III прагнув забезпечити безперешкодну передачу влади своєму синові Аменхотепу II. Для цього він міг намагатися усунути з офіційної історії приклад жінки, яка самостійно посідала престол і залишила по собі значну політичну спадщину.
Традиційні уявлення про царську владу в Єгипті пов’язували фараона з богом Гором та принципом Маат — божественного порядку і світової гармонії. Правління Хатшепсут, яка носила повний царський титул і виконувала функції фараона, не відповідало звичній моделі передачі влади між чоловіками царської династії.
Усунення її імені з царських списків могло допомогти Тутмосу III представити власне правління як безперервне продовження попередньої династичної лінії та обмежити можливі претензії на престол з боку родичів Хатшепсут.
Попри масштабне знищення пам’яток, частина зображень і написів правительки збереглася. Деякі рельєфи опинилися під шаром тинькування та уламками каміння, що захистило їх від подальших пошкоджень.
Завдяки археологічним дослідженням ім’я Хатшепсут повернулося до історії Стародавнього Єгипту. Її статуї сьогодні зберігаються, зокрема, у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку та Каїрському музеї, а збудований за її наказом храм у Дейр-ель-Бахрі залишається однією з найвідоміших пам’яток давньоєгипетської архітектури.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
